Уже понад 10 років громадська організація «Сумська міська федерація карате Вадо-кай» тренує людей з інвалідністю. За цей час деякі спортсмени самі стали тренерами, іншим – спорт допоміг покращити здоров’я. Про те, як виникла ідея працювати у цьому напрямку й чому ці заняття потрібні – розповідаємо у матеріалі Трибуна.Суми.
Вадим Коломієць займається карате з 1989 року – більшу частину свого свідомого життя. У 2012 році йому запропонували спробувати тренувати людей із інвалідністю, але для цього треба було пройти певну підготовку. Проте, говорить чоловік, поклик до цього був і раніше.
«У мене в дитинстві був друг з інвалідністю, він спілкувався жестовою мовою і лише один я його розумів. Мабуть із того часу залишився якийсь відбиток. Згодом я тренував людей із інвалідністю в Євпаторії, в Полтаві, приїхавши в Суми, зрозумів, що маю до цього поклик душі. На перші тренування я приводив людей буквально з вулиці. Підходив у маршрутці до батьків із дітьми й пропонував спробувати. Звичайно спочатку всі були перелякані, але приходили. За рік вже було 15 людей з різною формою інвалідності, потім їх стало 25.»
Спортсменів зі старшої групи Вадим Коломієць називає «мої перші ластівки». Вони прийшли на тренування ще дітьми, а зараз дехто з них зміг досягнути визнань на світових чемпіонатах.
«До того, як я почав їх тренувати, був залізною людиною. А вони зробили мене сентиментальним. Були учні, які не могли ходити. Приходить до мене мама з дитиною, яка повзає на колінах, і питає: «А ви нас візьмете на карате?». Я: «Звичайно візьму». І от таких, які тренувалися на колінах, було двоє, і я поруч з ними на колінах теж тренувався», – розповідає тренер.
Заняття спортом для дітей і людей з інвалідністю важливі не лише через користь фізичних навантажень для тіла, а і для соціалізації.
«Раніше таких дітей соромилися, їх не виводили в соціум. Це зараз вже в школах є інклюзивні класи. Наші тренування — дуже важливі, в першу чергу, це соціальний момент, адже спорт допомагає розкриватися. Наприклад, вони представляють себе на змаганні, де пів тисячі людей, і не соромляться, бо вони там чемпіони. Ми додаємо їм віри в себе. І я іноді вражаюся, наскільки впевненішими стають вихованці після тренувань. Тут вони забувають про свої вади.»
Вадим Коломієць розповідає, що були випадки, коли тренування допомогли покращити і здоров’я спортсменів.
«Так, ми не реабілітаційний центр, але ми даємо вправи, рухи карате, завдяки яким розширюється діапазон і теж іде розумовий розвиток. У мене була спортсменка Лера, то вона спочатку не могла заходити сходами. А через два роки тренувань уже без мами приїжджала на заняття. Я вважаю, ця ситуація говорить сама за себе».
До війни у клубі тренувалися понад 30 спортсменів. Зараз тут тренують понад 15 людей і дітей з інвалідністю, вони поділені на три групи за віком та вадами. Найменшому – 10 років, у старшій групі є люди 25-26 років.
Олена Зацарна – одна із тренерів. До 29 років жінка взагалі не займалася спортом, а потім віддала дитину на карате й вирішила спробувати й сама.
«Я спочатку для себе займалась, а потім почала тренувати дітей з інвалідністю й зрозуміла: «Ну які вони класні». Більш досвідчені й дорослі у нас тренуються 12 годин на тиждень. Є менші діти, у них шість годин. Найбільше у нас займається людей із захворюваннями опорно-рухового апарату, ДЦП і з психічними розладами. У цьому році почав займатися перший хлопчик із синдромом Дауна.»
Через різні діагнози до кожного зі спортсменів тренери мають індивідуальний підхід, ділиться Олена: «У кожного своя нозологія і свої можливості. Хтось може зробити певний рух чи вправу, а хтось фізично не може це повторити. Я кажу їм, як має бути, а вони за своїми відчуттями до цього йдуть. Пробуємо по різному, доки не вийде повторити».
«На тренуваннях вони один одному допомагають. У здорових дітей у спорті постійно якась конкуренція, тут такого немає. Вони підтримують один одного, підказують як краще. Я думаю, це тому, що вони розуміють, через що доводиться пройти, аби добратися на те тренування й аби досягти тут чогось, – розповідає тренерка.»
Двічі на рік в Україні організовують змагання для спортсменів з інвалідністю. Також тренери самі проводять міські чемпіонати. Виїжджати на змагання за кордон часто не можуть через обмеження у фінансах, проте у 2023 році на чемпіонаті в Бельгії сумські спортсмени вибороли призові місця.
Одна з вихованок, яка привезла медалі зі світового чемпіонату, – 25-річна Каріна Стогній. Дівчина прийшла тренуватися карате у 2013 році. Зараз вона вже допомагає іншим тренерам проводити заняття з нормотиповими дітьми.
«Спочатку вагалась, страшно було, думала: де карате, а де я. Але з часом наважилася й прийшла. З того часу я неодноразово була чемпіонкою України, чемпіонкою Європи й світу. Мені дуже подобається займатися, я себе потім краще почуваю, краще відчуваю своє тіло, я можу самостійно пересуватися, раніше я не могла цього робити. Звичайно й настрій краще після тренувань і я стаю більш впевнена в собі. Ще великий плюс карате – це друзі по всьому світу. Ми спілкуємося, переписуємося.»
Окрім того, що через війну частина спортсменів виїхала з Сум, у зв’язку з безпековою ситуацією доводиться змінювати й тренувальний процес.
«Тренування підлаштовуємо під повітряні тривоги. Якщо дуже бахкає, то ми взагалі їх не проводимо. Менших дітей батьки часто не приводять під час тривог, або, якщо в цей день були вибухи. Але, якщо на початку війни всі були розгублені та налякані, то з часом звикли. І тут у залі ми навпаки знаходимо якусь допомогу й розвантаження. Адже спорт дає виплеснути емоції, кортизол руйнується, а ендорфіни виробляються, й ми стаємо щасливішими», – ділиться Олена Зацарна.
Інформація підготовлена сайтом Трибуна.Суми